ІСТОРІЯ ШКОЛИ
Кухітсько-Вільська школо,
В буднях і навчанні
Проводиш ти щодня, із року в рік,
Твоїх дітей щороку на світанні
Підхоплює стрімкий життя потік.
В селі ти є маленькою державою,
Пишаєшся не кількістю, а славою
Тих учнів, що навчались на «відмінно»
Кухітсько-Вільську школу славлячи невпинно.
ЗІ СПОГАДІВ СТАРОЖИЛІВ
За часів панської Польщі діти вчилися по хатах. У Кардача, ще й досі та хата стоїть, і в старій хаті Черевка Миколи. В 1938 р. там, де зараз росте ліс за старою школою, була побудована велика гарна школа, така, як Залізницька школа. Вчились діти від першого по шостий клас. Навчали польські вчителі. В 1942 році вона була спалена. Її спалили партизани, бо німці перетворили її на склад: зсипали туди зерно.
В післявоєнні роки, а саме в 1946-1947 роках на території Кух.-Волі зорганізувались два колгоспи. Відповідно організовувались і школи. На першій Кух.-Волі своя школа, на другій Кух.-Волі – своя. Першим директором школи, що знаходилась в хаті, де зараз живе Алексейчик Аня, був Скалига Іван Антонович. Це була початкова школа. Через деякий час під школу було зайнято хатину на піску, де зараз гараж і другу хатину через дорогу від гаража, там жила Бабша. Але і ця школа була також початковою.
На початку 50 років з людських клунь була побудована школа, яка зараз іменується СТАРОЮ ШКОЛОЮ. Це же семирічка. Перший її директор Скринник.
В 1958 році розпочалось будівництво НОВОЇ ШКОЛИ. І на початку 60-х років НОВА ШКОЛА була здана в експлуатацію.
СПОГАДИ ВЧИТЕЛЬКИ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
ГРИЦЕНКО МАРІЇ КУЗЬМІВНИ
Я приїхала в Кухітську Волю 20 серпня 1946 року. Дорога була далека. З Кам’янець-Подільська приїхали в Рівне, а з Рівного інспектор Зозуль повіз нас в Пінськ. В Пінську сиділи під розваленим містком п’ять днів поки по нас не приїхали із Зарічного підводи. В Зарічному сиділи три дні за призначенням на роботу. Мене направили в Кух.-Волю-II, а Перчак Фросину Тихонівну в Кух.-Волю-I.
Дали нам по куску мила і по два кілограми муки. Якраз були підводи і ми приїхали в село. Поселили мене до сім’ї Мороз Ганни К. Жила я окремо в кімнаті. Сім’я була дуже добра. Допомагали мені в усьому.
На час, коли я приїхала в село, там уже був учитель Черкасець Іван Самійлович.
Ми почали підготовлювати дітей до школи. Ходили по хуторах. За провідника був Піндюр Прокіп. Дітей було багато. Багато переростків по 9-11 років. В перший клас прийшло 120 учнів, а 14 трошки вміли читати і ходили в другий клас. Це Черевко Олексій, Брень Микола Ф., Брень М.І., Мороз Микола, Алексейчик К., Мініч В… Робили в дві зміни. У мене було два перших класи. В одному 43 учні, а в другому – 42 учні. Сиділи по трьох за партою. Умови роботи були надзвичайно погані.
Дали нам кімнату без вікон. Не було книжок, зошитів, чорнила, дошки, ручок, крейди.
І так без нічого почалася робота. Я на товстій бумазі з мішків писала букви, слова. Так дітей вчила читати. Ручки були в дітей саморобні. Писали чорнилом з червоного буряка, на бумазі з мішків.
Потім принесли нам кусок чорної дошки. Довжина 1 м 50 см і ширина 50 см. Діти по черзі і по росту тирами дошку, притуливши її до стіни, тоді, як на ній писали. Писали білою глиною, яка розсипалася в руках.
В перші місяці мені працювати було тяжко, а потім ставало легше і легше.
Нам в класі вставили вікна. Привезли зошити в лінію, які треба було розлініювати для письма і математики. Прибили до стіни справжню дошку. Повидавали чорнильниці і кілька ручок. Чорнильниці ставили п одній на кожну парту. Появились перші БУКВАРІ.
Діти охоче йшли до школи, хоча умови навчання були погані. Кожна дитина прагнула якнайскоріше навчитись читати, писати, рахувати. Деякі учні в школу ходили в постолах. Взуття було не у всіх. Навчальне приладдя носили в школу в саморобних дерев'яних сумках (їх ще називали скриньками) і в полотняних сумках.
Іван Самійлович виїхав, а навчання продовжувала Ніна Олександрівна Лавровська.
СПОГАДИ ВЧИТЕЛЬКИ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
БОРДЮГ ГАЛИНИ ІВАНІВНИ
Приїхала я в село Кух.-Волю в 1950 році 15 серпня.
Підводою привезли нас: мене і Стельмах Наталію Іванівну з Зарічного вечором. Переночували ми у діда Федорчука. Потім нас відвезли до Шустера Андрія, де ми жили в одній кімнаті з господарями. Прислали директора школи Лобатова. Розпочався навальний рік. Школи не було, навчали дітей по хатах. Початкові класи з першого по четвертий навчались в селі, їх учили Марченко Н.Д., Жданович Т.П., Лавровська Н.О., Ляховець Л.А. Діти навчались у дві зміни, а 5-ті класи училися на хуторі Павліново. Учнів було багато – 125. Разом з Кухітсько-Вільськими дітьми в 5-й клас ходили діти з Острівська. 5-ті класи учили Стельмах Н.І., Бурко Ф.П., Бордюг Г.І., Лобатов і Лобатова П., Ляховець А.П.
Світла в школі не було, учились діти при лампах.
Діти ходили з хуторів за 3-6 км в постолах, суконних піджаках. Книжки носили в дерев’яних скриньках, чорнило в пляшечках. В 5-ті класи ходили переростки з 1933-1938 років народження. Учні були дружні, спокійні, ввічливі. Діти хотіли вчитись. Багатьох дітей батьки не пускали в школу. Необхідно було пасти корів та овець, а дівчаток заставляли прясти. Учителі групами ходили по хатах і пояснювали батькам, що дітям необхідно ходити до школи.
Окремих батьків викликали в сільську раду на сесію. Важко було дітям добиратись до школи з хуторів, бо були скрізь канави, води багато, а вечорами темно, але діти були дружні, чекали одне одного, батьки приходили по дітей. В 1952 році побудували невеличку школу. Директором був Скринник В.Т. Приїхали ще вчителі. В цій школі всі учні не поміщувались. Початкові класи навчались в Кух.-Волі-I в хаті (на піску).
ЗІ СПОГАДІВ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
САВСЮК НАДІЇ НИКОДИМІВНИ
Я приїхала на роботу в Кухітсько-Вільську школу в 1968 році в серпні місяці. Директором школи був Лотюк Микола Йосипович, а завуч – Остапик Петро Степанович. Всіх учнів було тоді більше як 700. Навчання здійснювалося у дві зміни. 1-4 класи вчились у першу зміну, а 5-10 класи у другу зміну. Початкових класів було 9 комплектів. І в кожному більше як 30 учнів. Перших класів три, і один з них був мій – 33 учні.
В класах стояли саморобні дерев’яні парти різної величини. Писали чорнилом і перами, що встромлялись в дерев’яні ручки. Чорнило наливали в спеціальні фарфорові чорнильниці. Кожний клас мав ящичок з відповідною кількістю чорнильниць.
В приміщення старої школи був магазин, в якому можна було купити шкільно-письмове приладдя, цукерки. Працювала кухня і за копійки учням продавався чай і пончики. Була впорядкована шкільна ділянка. Вирощувались огірки, капуста, помідори, перець. Їх купляли вчителі і населення.
Запам’ятався біологічний кабінет. Він вразив великою кількістю різноманітних вазонів.
А перед школою був акуратно загороджений квітник. Спортзал знаходився в нинішній церкві.
ЗІ СПОГАДІВ ЗАВУЧА ШКОЛИ
ФІЛІПЧУК МАРІЇ МИКОЛАЇВНИ
Шістнадцять років тому я прийшла працювати у Кухітсько-Вільську ЗОШ I-III ступенів вихователем групи продовженого дня. Тоді в школі навчалось ще 540 учнів, з них 128 молодших. Шістдесят початківців продовжували свій шкільний день у групах продовженого дня, яких при школі було дві.
Навчання було двозмінним, друга зміна закінчувалась о 19-тій, 20-тій годині. Навчались і в суботу. Працювати було важко і незручно.
Незабутнім із тих часів залишилась у пам’яті велика фотографія на фоні бузинового куща. У центрі директор школи Гульчук Василь Володимирович, далі рядочком вчителі: подружжя Пастушенків – Маргарита Іванівна та Євген Михайлович, подружжя Скибінських – Василь Михайлович та Ірина Олександрівна; трохи збоку – Ольга Миколаївна Данилович, Леонід Іванович Брень, Федір Антонович Остапчук… Вони вже не працюють, можливо, по цій причині так до болю рідні.
Нинішній колектив дуже молодий. З 35 членів колективу 18 учителів віком до 30 років.
Обличчя сучасної школи таке: на зміну двозмінному прийшло однозмінне, п’ятиденне навчання, яке здійснюється у світлих класах та кабінетах.
Та на превеликий жаль, кількість дітей, що навчаються, різко зменшилась. Їх зараз у школі всього – 320, з них 90 школярів молодшого віку.
При школі діє інтернат, де проживають діти і хуторів та із сусідніх сіл Острівська та Жданя.
Всі діти безплатно харчуються у шкільній їдальні за рахунок чорнобильського фонду. У школі є велика бібліотека, обладнаний майданчик.
Життя стрімко біжить вперед. На зміну дню приходить ніч, одні події змінюються іншими. Але у всі часи життя багате на приємні несподіванки. І саме тому за сприянням районного відділу освіти у школі є два діючих комп’ютерних класи, де діти мають змогу на практиці оволодіти азами інформатики.
